b_301_301_16777215_00_images_ZVY.jpgУ глибокій скорботі схиляємо голови перед пам’яттю відомого у педагогічних колах учителя-методиста, людини творчої праці, вихователя молодого покоління Завацького Василя Юрійовича.
Коли людина помирає – кладуть вінець на хрест. Не так важливо, який той вінець: чи лавровий, чи терновий, чи з барвінку. Тішить те, що людина залишила після себе. Як активний просвітянин і краєзнавець, Василь Юрійович заклав у душі своїх вихованців доброту, щирість, палку любов до України, християнські чесноти… 
Зібрав і впорядкував історію Милування, яка залишиться у серцях односельців спогадом про минуле, так само як і музей, у якому зберігаються старожитності села. 
У пам’яті колег Тисмениччини він поставатиме як педагог, котрий підняв на високий п’єдестал учительську місію. Для нього не було перешкод у роботі, а було бажання жити, творити і навчати, бо вибрав собі за професійне кредо такі слова: 
 
Здолавши втому, буднів суєту, 
несу у клас його величність – слово, 
його джерельну, чистую красу, 
нехай сіяє, квітне веселково.
 
Вічная Йому пам’ять…    

Календар України

Перегляди статей
274002